Департамент освіти і науки, молоді та спорту

Тернопільської облдержадміністрації

Відділ освіти

ЗОШ І-ІІІ ст. с.Дорогичівка

Всеукраїнська туристсько-краєзнавча експкдиція учнівської молоді з активним засобом пересування

«Мій рідний край»

Перлина Галицького Поділля – Тернопілля                      

                                       Роботу виконав:

                                                                       Експедиційний загін «Мандрівники»

                                                         ЗОШ І-ІІІ ст. с.Дорогичівка

                            Керівник:

                                                         Шевчук Василь Григорович

                                         Вчитель географії

Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів село Дорогичівка, Заліщицького району, Тернопільської області, індекс 48621

Список членів експедиційного загону «Мандрівники»

Керівник загону: Швчук Василь Григорович  (вчитель географії)

Зміст

     Список членів експедиційного загону «Мандрівники». . . . . . . . . . . . .

     Вступ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

1.     Наш рідний край – Тернопільщина . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

2.     Урочище Червоне . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

v Червоногородський водоспад . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

v Дитячий табір «Ромашка» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

v Водяний млин . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

v Замкові башти та костел Вознесіння Діви Марії . . . . . . . . . . . .

v Водоспад Дівочі сльози . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

3.     Дністровський каньйон . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

v Дорогичівські скелі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

v Дністрово-Беремянський каньйон. Берем’янська

наскельно-степова ділянка . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

v Червона гора . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

4.     Найкрасивіші печери Тернопільщини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

v Печера Млинки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

v Печера Вертеба . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

v Печера Кристалічна . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

v Печера Оптимістична . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

5.     Моє село – моя колиска . . . . . . . . . . . . .  . . . . . . . . . . . . . .  . . . . . . . . .

6.     Висновок . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

7.     Список використаної літератури . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Вступ

      Земля Тернопільська…  Невидима цяточка в Космосі, крапка на карті земної кулі, клаптик суші у Європі… Й окраєць духмяної хлібини – України! Тернопільщина… Край, який завжди зачарує й обдарує всіх, хто сюди навідається, чимось незбагненним,  неочікуваним,  неймовірно красивим. Тернопілля… Земля, яка не перестає дивувати навіть тих, хто тут народився і живе. Адже це – край, де донині можливі духовні, географічні, науково – історичні й науково-природничі відкриття! Скільки б тут не бував, наскільки б не знав цю землю, вона постійно вимагає нового знайомства. Тому що кожного разу, вона, як перше кохання, прагне по-новому сподобатися, бути ще красивішою й добрішою.  Тернопілля,  яке справедливо називають перлиною Галицького Поділля, в благодатних умовах незалежності і державності демонструє впевненість у завтрашньому дні та чітке бачення перспективи. Саме наш край спрадавна щедро множив хліборобську мудрість, істинні скарби національних традицій, звичаїв, обрядів, непорушні засади християнської моралі та духовності.

     Актуальність теми.

Запам’ятай: історія потрібна

Для тих, що після наших днів прийдуть.

Та їх шляхи змагань будуть щасливі

І ворог їх не зможе вже зігнуть.

Марія Потикевич-Заболотна

     Історія України містить велику кількість періодів, що потребують ще свого дослідження. Багато фактів замовчувалось і приховувалось. Такий стан обумовив негативну тенденцію до неправильного сприйняття підростаючим поколінням подій, що мали місце на теренах нашої Батьківщини. Тому настала нагальна потреба в організації нових історичних досліджень та залученні до них молоді ще зі школи. Як кажуть, велика історія держави складається із маленьких історій міст, сіл та селищ.

До всього треба дотику душі,

Корінням – в землю; крилами – у небо.

Де вічний поклик – там нема межі,

Там вічний рух – життя потреба…

  Метою діяльності експедиційного загону є зібрати та зберегти якнайбільше відомостей про історичні, духовні пам’ятки рідного краю – красу і біль України, донести її до юних сердець, щоб не заростала стежка багатьох поколінь чужорідним чортополохом, щоб міцним був місток від минулого до майбутнього, щоб не загубити цю історію серед бурхливого плину сучасного життя.

    Об’єкт дослідження.

     Об’єктом дослідження є природа рідного краю, його історична, культурна та духовна спадщина.

    Завдання експедиції.

Ø Виховання в учнів патріотизму, любові до України.

Ø Залучення молоді до активної діяльності з вивчення історії рідного краю та довкілля, географічних, історичних об’єктів.

Наш рідний край - Тернопільщина

       Тернопільщина розташована в західній частині України. Межує з п’ятьма областями: Хмельницькою – на сході, Чернівецькою та Івано-Франківською – на півдні, Івано-Франківською та Львівською – на заході, Рівненською – на півночі. На сході, півдні та південному заході природньою межею служать річки Збруч і Дністер. Крайні населені пункти області – села Окопи (схід), Дуліби (захід), Переморівка (північ), Білівці (південь). Довжина області з півночі на південь – 196 км, ширина із заходу на схід – 129 км.        Область поділяється на 17 районів, має 17 міст, 18 містечок, 1017 сіл.      На цій землі народилися видатні наші земляки: засновник Запорізької Січі – Дмитро Вишневецький (Байда); козацький гетьман – Северин Наливайко; кардинал, патріарх УГКЦ – Йосиф Сліпий; композитор – Михайло Вериківський; українські поетеси – Оксана Лятуринська та Галина Гордасевич; польський поет – Юліуш Словацький; оперна співачка – Соломія

Крушельницька; засновник українського театру – Лесь Курбас; живописець – Іван Хворостецький; фізик, винахідник – Іван Пулюй; лікар, релігійний діяч – Арсен Річинський; політичні і державні діячі – Ярослав та Слава Стецько; письменники – Богдан Лепкий і Борис Харчук та багато інших.

      Тернопілля належить до трьох історико-етнографічних земель України – Волині, Галичини та Поділля. Крайня північна частина області належить Волині. Назва походить від назви давнього (вперше згадується у 1018 р.) міста Волинь. Відомими центрами Волинської землі були Кременець та Шумськ. Західна частина області є тереном Галичини. Назва походить від столиці Галицько-Волинського князівства – старого Галича (вперше згадується 1140 р.). До Поділля тяжіє схід області. Вперше ця назва у значенні «Русь долішня» згадується у документах XIV ст. (доти регіон мав назву – Пониззя).

Більша частина Тернопільщини лежить у межах Подільської височини і має горбисту поверхню. На півночі і всій східній частині простяглися гори Вороняки, Кременецькі й Медобори (Товтри), на заході – частково Гологори. Максимальна висота 443 метри біля села Мечищів Бережанського району, мінімальна – 11 метрів, у селі Окопи при впаданні ріки Збруч у Дністер. Після Карпат і Криму Тернопільщина є найвищою частиною території України і її поверхня нахилена із півночі на південь, тобто від Кременецьких гір до річки Дністер. Лише крайня північно-західна частина території області низовинна і знаходиться у межах рівнини Малого Полісся. Територією Тернопільщини протікає понад 2400 річок і потічків. Із них 120 – завдовжки понад 10 км. Найбільші із них це: Дністер, Збруч, Серет, Стрипа,  Іква, Горинь та Вілія.    Природних озер на Тернопіллі мало і вони невеликі, проте багато штучних водойм. Є і водосховища: Тернопільське (315 га), Касперівське (270 га) у Заліщицькому і Скородинське (140 га) у Чортківському районах. За водозабезпеченістю область займає п’яте, а за запасами прісної води – 15 місце в Україні.

Урочище Червоне

Тернопілля – край, над яким природа трудилася особливо ретельно й натхненно. Основним її інструментом була… вода. Нинішні печери, каньйони, гори – це мільйоннорічна робота води. Вона й сьогодні невтомно працює, жене свої потоки, дивуючи людей неймовірними фантазіями. Одна з таких фантазій – водоспади. Завдяки великій іонізації повітря внаслідок водних бризок, вони дуже цілющі не тільки для тіла, а й для душі. Бо ж, як кажуть психологи, людям не надоїдає безкінечно дивитися тільки на воду та вогонь. Водоспадів на Тернопіллі більше двадцяти. Журналісти назвали Джуринський (Червоногородський) що в Заліщицькому районі, природним джакузі. А ще – душем Шарко. «Зануритися до плечей у джакузі природного походження з температурою 18 градусів – задля цього варто трястися найрозбитішою з сільських доріг Вітчизни», – писала одна з газет. Червоногородський водоспад цікавий і взимку, коли там намерзають бурульки різних розмірів і форм, утворюючи химерні льодові замки.

     Червоногородський (Джуринський) водоспад— водоспад,  гідрологічна пам'ятка природи місцевого значення. Назва Червоногородський походить від назви поселення Червоногород, яке було неподалік кілька століть тому.

     Розташований між селами Нирків і Устечко Заліщицького району Тернопільської області, на річці Джурин, яка протікає через село Устечко та впадає в річку Дністер. Утворився водоспад у результаті прориву річки Джурин через вузький кам'янистий уступ.

За легендами, водоспад був створений штучно турками під час облоги  Червоногородського замку. Щоб здобути замок, турки перерубали кам’яний кряж і відвели сюди повноводну тоді річку, яка до цього робила кілька кілометрову петлю і огинала пагорб з замком. У такий спосіб турецькі війська звільнили собі шлях до замку. Однак прорив кам'яного уступу міг відбутися і без допомоги людини.  

Повна висота водоспаду 16 м, ширина — до 20 м, кількість каскадів — 3. Площа пам'ятки природи 0,7 га. Рішенням виконкому Тернопільської обласної ради № 537 від 23 жовтня 1972 оголошений об'єктом природно-заповідного фонду. Перебуває у віданні місцевої селянської спілки.

Водоспад має наукову, естетичну та пізнавальну цінність, є одним із найпривабливіших туристичних об'єктів Тернопільщини. У теплі дні тут купаються і відпочивають люди не тільки з Тернопільщини, а й з Чернівецької, Івано-Франківської, Львівської, Київської областей, а також поляки, німці, угорці, чехи, руму

  Приблизно у 200-300 м вище водоспаду за течією річки знаходяться залишки греблі та гідроелектростанції, яка працювала в 1950-х – 1960-х р. Цей красивий водоспад,  як виявляється, може  мати і рукотворне походження – італійський архітектор випрямив природне русло річки Джурин,  щоб побудувати 16-метровий

каскад. Поблизу водоспаду розташоване село Нирків і руїни зниклого замку Червоноградського. До речі Червоноградський палац вважався «найкрасивішою сільською садибою Речі Посполитої». Сьогодні на території замку розташований дитячий  табір  «Ромашка». На літніх канікулах тут відпочивають діти не тільки із Заліщицького району, але й із навколишніх. Милуються неповторною красою лісів, пагорбів, водоспадів, дихають чистим повітрям лісів.

Водяний млин

Біля водоспаду, також, знаходяться руїни водяного млина, який існував в минулому. Ще на водоспаді є безліч місць для гідромасажу, які ніколи не пустують.

У 50-х роках тут навіть побудували електростанцію – яка постачала  навколишні села електрикою. Зараз, нажаль, від неї залишилися тільки руїни. Місцевість має дуже давню і цікаву історію. В даний час місцевість між селами Нирків і Нагіряни має назву урочище Червоне - в минулому Червоногород, Червоногруд. Рахується одним із найстаріших міст Тернопільщини і є одним із перших, яке отримало Магдебурське  право(1448). У 1434р

. Червоногород отримав статус королівського міста. Історія Червоногорода має трагічний кінець, такого міста зараз на карті немає. Тому коли їдуть сюди - то кажуть , що в Нирків (територія відноситься до Нирківської сільської ради).

Замкові башти та костел Вознесіння Діви Марії

       Замок у Червоногороді має не менш захоплену історію, за часів Русі і Галицько-Волинського князівства був деревяний, на початку 17 століття мурований із каменю. Об’єкт дуже цікавий, оскільки існує система підземних лабіринтів. Письмові джерела свідчать, що в таких підземеллях могли розминутися дві колісниці. Місцеві жителі переповідають, що спроби досліджувати лабіринт вже були, але чи то дослідники не повернулися чи все просто знаходилось у заваленому стані. Вхід у підземний лабіринт замурували.

У костелі Вознесіння Діви, який знаходиться поруч із замком, у підвальних приміщеннях були поховання. Костел і замок мали між собою підземний хід. Продовжуючи тему геології, скажемо, що ця місцина не даремно отримала таку назву – червоні девонські пісковики, глина і земля червоного кольору і як було написано в одній із книг про це місце: «І навіть сніг при заході сонця здавався червоним», тому і місцевість з гордістю має назву Червоногород (коротко в народі кажуть «Червоне»).

Водоспад Дівочі сльози

    Є також тут травертинові скелі. Одна з них знаходиться в урочищі Пустельня. Також там є водоспад Дівочі сльози. Зовсім поруч з водоспадом розташовується печера-келія монаха-аскета, який колись тут проживав і молився.

Навпроти печерибере початок джерело, яке за десяток-другий метрів перетворюється на водоспад.   В зимі коли сильний мороз, водоспад замерзає лід стає голубим.

      Кажуть, що колись тут над джерелом з’явилась Матір Божа. З того часу вода вважається цілющою і особливо помічною при проблемах із зором.

Дністровський каньйон

Дністровський каньйон – це, образно кажучи, книга створення світу. Зрештою, це підручник з геології з реальними ілюстраціями.  Береги Дністра нагадують земну поверхню в розрізі. Тут знаходяться відомі у всьому світі відслонення (с. Стінка Бучацького і с. Трубчин Борщівського районів), що містять давні скам'янілі рештки флори і фауни, яким близько 500 мільйонів років. Скельні відслонення на Дністрі, так звані стінки, – пам'ятки природи, подібних до яких у світі практично немає. Гордістю Парку є травертинові скелі - унікальні за своєю привабливістю порівняно молоді геологічні утворення з таємничими печерами і гротами. Для охорони цього багатства на території Тернопільської області у 2010 р. указом президента створено національний природний парк «Дністровський каньйон» загальною площею понад 10 тис. га. Неторкана людською рукою природа, про яку сьогодні говоримо, розкинулась на межі Тернопільської, Івано-франківської, Чернівецької, та Хмельницької областей. Місцевість своїм виглядом заслужила внесення до переліку 7 природних чудес України. Найбільша частина парку розкинулась саме у Тернопільській області. Загалом довжина «Дністровського каньйону» становить 250 кілометрів, що робить його одним із найбільших у Європі.

Каньйон утворився в наслідок процесів викликаних рухом течії ріки Дністер. Наймальовничіша частина природного парку розкинулась на території від річки Золота Липа до знаменитої річки Збруч. Творення каньйону відбувалось останні пів мільярда років. Уявіть собі скали котрі бачили зорю життя на нашій планеті…

Найважливішим у визначенні каньйону як такого є скали, що його оточують. Отже гори, що утворились по обох сторонах Дністра, за своїм визначенням є молодими скельними утвореннями і є яскравою приманкою для туристів та науковців не тільки з України а й зі всього світу. Особливої уваги заслуговують травертинові скали. Вони зачаровують своїми химерними і неповторними формами та вигинами. В скалах допитливі мандрівники можуть знайти безліч входів до різноманітних печер та гротів. Найвизначнішими печерами у «Дністровському каньйоні» є Оптимістична з довжиною ходів 204 кілометри та Озерна з 134 кілометрами відповідно. Загалом тут розташовується близько 50 таких підземних утворень, кожне з яких є по своєму унікальне та неперевершене, у своїй красі.

До схилів каньйону підтікає безліч вод із різноманітних джерел та річок. Впадаючи у Дністер в районі каньйону вони утворюють велику кількість водоспадів. Найвизначнішим, є найвищий рівнинний водоспад України – Червоногородський, який впадає в ріку Джурин, що також розташована в цьому районі.

Завдяки скальним утворенням, що вбирають у себе тепло в каньйоні сформувалась відмінна екологічна міні-система. Тут весна наступає на два три тижні раніше від загальної території. Рослинність котра занесена до Червоної Книги України, в цьому природному парку буяє та росте у надзвичайно великій кількості. Ліси, розкинуті довкола «Дністровського каньйону» є за своїм визначенням шороколисними з великою кількістю дубів, грабів, буків та ін.

Територія багата також і на фауну. Тут спокійно живуть різноманітні ссавці: козулі, вепри, зайці, лисиці, білки… На скалах гніздяться різноманітні птахи. У небі часто можна побачити шуліку, лелеку, яструба та ін. У самому Дністрі поширено близько сорока видів риб, а також значне поширення жаб. Це свідчить насамперед про виняткову екологічну чистоту. До речі ріка Дністер вважається однією із найчистіших у Європі.

Кожен хто тут побуває, потім розповідає про те що бачив частинку раю. Все довершено і епохально. Враження котрі передаються людині - прадавніми горами, силою ріки та водоспадів, співом птахів та величними лісами наділять вас енергією та силою на довгий час.

Дорогичівські скелі

      Дорогичівські скелі — геоморфологічне утворення, геологічна пам'ят­ка природи місцевого значення. Розташовані на лівому березі  Дністра біля села  Шутроминці Заліщицького району Тернопільської області, в кв. 16 вид. 21 Дорогичівського  лісництва Бучацького держлісгоспу в межах лісового урочища «Нирків». Оголошені об'єктом природно-заповідного фонду рішен­ням виконкому Тернопільської обласної ради від 23 жовтня1972 № 537 із змінами, затвердженими її рішенням від 27 квітня 2001 № 238. Перебуває у віданні ДЛГО «Тернопіль ліс». Площа — 1,8 га.

     Під охороною — скелі висотою 10 м, складені травертином (вапняковим туфом).  У товщі вапняків є три печери: Камерна (15м),  Пустельна та Кальцитова. За переказом, у печері Пустельній жив відлюдник. До неї ведуть видов­бані у вертикальній стіні заглибини-сходинки, в печері-ніші збереглися сліди ручної обробки каменю  — олтар, лежак тощо.  З розповідей старожилів села: семирічний хлопчик із сусіднього села Шутроминці, який у лісі пас вівці, побачивши пустельника почав дражнити, кривлятися і гавкати на нього. За цей поганий вчинок знахар суворо покарав хлопчика, наклав на нього заклинання: «До віку будеш гавкати». Так і сталося. Хлопець завжди свою розмову завершував гавканням. Це заклинання залишилося в нього до смерті.

Печера Кальцитова відріз­няється цікавими натічними формами, а вся скеля — різноманітними формами вивітрювання.

Над скелею у лісі витікає потужне джерело, води якого спа­дають із каменя з висоти 8 м. Навколо скелі на верхній терасі ростуть сім вікових дерев  — дуби, ясени, береза. Скелі дуже мальовничі.

Дністрово-Берем’янський каньйон

Між селами Губин, Берем’яни і Хмелева знаходиться Дністрово-Берем’янський каньйон завглибшки до 200 метрів, завширшки від одного до п’яти кілометрів і завдовжки близько десяти кілометрів.

У долині Дністра та його приток є потужний комплекс антропогенних і силурійських відкладів палеозойської ери — це своєрідна геологічна енциклопедія, що зафіксувала еволюцію земної кори та життя, яке існувало понад 400 мільйонів років тому. На особливу увагу заслуговують відшарування силурійських і девонських відкладів у Трубчині, Худиківцях, Заліщиках, Іване-Золотому, Устечку та Вістрі, що становлять велику науково-пізнавальну цінність, а окремі мають світове значення.

     Берем'я́нська наске́льно-степова́ діля́нка —ботанічна пам'ятка природи місцевого значення, частина ландшафтного парку «Дністровський каньйон». Розташована біля південно-східної околиці села  Берем'яни  Бучацького району Тернопільської області, на лівому схилі долини річки Дністер, нижче за течією від гирла річки  Стрипа. В народі існує дуже красива легенда про походження назви річки:

«Давно це було. Ніхто не відає коли, та й, власне, не це так важливо. Словом давно. У кожній легенді є доля трагічності, давнина, оповита невідомістю, яка завше навіює сум. Цю легенду знають дуже мало людей, але вона надзвичайно пізнавальна й цікава, тому й варта уваги. Це одна з кількох, пов'язаних між собою легенд, і всі вони відкривають занавісу історії рідного краю, а ще — апелюють до уяви і постають перед нами величними образами минулого… Ця історія сягає тих часів, коли люди жили ще невеликими поселеннями, одне з яких було засноване на території теперішнього села Дуліби. В той час народ вів боротьбу з кочовими племенами, які постійно нападали на наш край, вели загарбницькі війни, жорстоко розправлялися з мирним людом. І одне з таких племен-кочівників напало на поселення дулібів. Грізний кочівник Овар, який вів це військо, вже віддавав наказ нападу, коли в останню мить вгледів у місцевого князя чарівну доньку Стрипу. Палко закохався в неї молодий Овар, її образ постійно був у нього перед очима. А Стрипа й справді була красуне: висока, струнка, з довгим хвилястим волоссям кольору воронячого крила, голубимим, як небесна блакить очима, гострими бровами та гарними устами. Вельми впала в око грізному Овару, який місця собі знайти не міг, так заполонила його серце красуня Стрипа. Тоді він послав своїх послів до князя з проханням видати Стрипу за нього заміж. На що князь відповів злому завойовнику: — У нас дівчата — народ вільний, чоловіків обирають за велінням серця і ніхто не в силі змусити їх вийти за нелюба!

Страшно розгнівався Овар, але послав послів-сватів з подарунками до дівчини. Коли свати прийшли і передали їй на золотій таці хустину, обрамлену золотом і сріблом, та передали бажання свого повелителя, мудра дівчина на хвилю задумалася. Адже в її руках доля усього поселення. В разі її незгоди Овар знищить усіх. Важко було приймати рішення, та, розірвавши навпіл подаровану хустину, гордо промовила людям Овара: — Якщо Овар такий всемогутній, то нехай зробить так, щоб оці дві половини хустки з'єдналися без шва. Отоді я вийду заміж за нього!

Вдруге страшно розлютився Овар і гнів його був нестримним. Він наказав негайно вбити всіх людей цього поселення. То було жахливе видовище — крик, стогін, кров лилася ріками разом зі слізьми, нікого не пошкодували злі нападники. І бачачи, що вбили батька-князя, матір, братів і всіх людей, а її не вбивають, Стрипа зрозуміла, що її хочуть взяти в полон. З усіх боків підходять кочівники, все ближче і ближче, ось-ось вона буде в їхніх руках. Овар радів, що незабаром зможе заволодіти дівчиною… Та сталося непередбачуване: Стрипа, здогадуючись про мету злого кочівника, вибігла на найвищу скелю, востаннє оглянула свій рідний край жадібним поглядом і кинулася вниз, де стрімко протікала невелика річечка. Та прийняла, дала притулок красуні Стрипі, що колись малою гралася біля її вод, назавжди сховавши її в своїх обіймах-хвилях. Ось так загинула відважна дівчина. А Овар? Він спершу оторопів з несподіванки, адже такого не чекав від тендітної дівчини, але де їм, кровопивцям, зрозуміти, що краще смерть, аніж неволя. Біль молодого кочівника був надзвичайно глибоким, бо ж сильно закохався в Стрипу, і її смерть була для нього, як виявилось, непоправною. Не зміг змиритися з такою втратою Овар. Тоді в ніч на Різдво, бачачи страшну розпуку кочівника, зібралися наймогутніші чарівники та знахарі і після довгої ради сказали: — Оваре! Якщо ти сорок днів і сорок ночей плакатимеш безперестанку, то Стрипа повернеться до життя.

І тяжко плакав Овар, жалкуючи за все зло, вчинене досі, що призвело до втрати коханої дівчини. Та скільки Овар не плакав, Стрипа не поверталася до життя. А Овар все плакав та плакав, з дня в день, з місяця в місяць, з року в рік. І не витримала скеля, на якій сидів Овар, і заплака сама. Тепер цей водоспад називають Чоловічими Сльозами. А річка прибрала собі за ймення ім'я дівчини Стрипи і носить його досі, поєднавши свою долю з швидкоплинною річкою Дністер. Тобто, вона впадає в ріку, яка несе свої води в Чорне море. І, кажуть, що злий кочівник Овар досі ходить у лісі, шукаючи свою кохану Стрипу».

Площа природоохоронної території — 18 га. Перебуває у віданні селянської спілки «Берем'яни». Оголошена  об'єктом природно-заповідного фонду  рішенням виконкому  Тернопільської обласної ради від  23 грудня 1976 № 736 зі змінами, затвердженими рішенням Тернопільської обласної ради від  27 квітня 2001 № 238.

Червона гора

На лівому скелястому березі піднімається Червона гора заввишки понад 300 м над р. м. Червоні девонські пісковики, що утворили тут стрімкі скелі, розміщені в 3-4 тераси вздовж гори.  

З Хмелева починається «ефект субтропіків», який виявляється у теплішому, ніж за межами каньйону, кліматі, зокрема зими тепліші, а весна починається на два-чотири тижні раніше, ніж у навколишній місцевості. Це пояснюється тим, що високі стіни каньйону затримують тепло. У каньйоні краще ростуть теплолюбні рослини — полуниці, виноград, абрикоси, помідори. Вирощуванню цих культур сприяють і піщані ґрунти, які формувалися за рахунок вивітрювання пісковику, з якого складаються береги річки.

Під охороною — ділянка аборигенної скельної та степової флори в межах  урочища «Червона гора».

Найкрасивіші печери Тернопільщини 730204

До цієї пори найкращим і неперевершеним зодчим на Землі є сама природа: тільки їй під силу створювати такі унікальні творіння, перед якими завмирають в безмовному захопленні люди, навіть володіючи професійними знаннями та навичками в галузі архітектури. Мова піде про підземні гіпсові печери – унікальний природний витвір, якими надзвичайно багата Тернопільська земля, а зокрема район міста Борщова. Саме на цій невеликій ділянці землі досить компактно розташувалися величезна кількість печер, більше сотні з яких вже достатньо розвідані і внесені в міжнародний кадастр. Однак за приблизними оцінками фахівців, ще в чотири рази більша кількість печер чекає свого відкриття.

Причина появи такого природного явища лежить в глибокій старовині: ще в неогеновий геологічний період на цьому місці розташовувалося знамените Сарматське море, дно якого було встелене потужними гіпсовими відкладеннями.

У період карпатського горотворного процесу море «пішло», а оголене дно з часом покрилося рослинністю. За мільйони років вода, шляхом вимивання, утворила між гіпсовими пластами химерні сплетення найрізноманітніших пустот і красивих печер, довжина лабіринтів яких в деяких місцях досягає шести сотень кілометрів.

Проте найбільше враження залишає не протяжність самих печер, хоча серед них є і найбільша в Європі, а саме їх внутрішній вигляд. Неможливо відірвати очей від химерної гри штучного світла в тілі кристалічних утворень на тлі печер, фантастичного частоколу зростаючих із землі гаїв сталагмітів і звисаючих над головою сталактитових люстр. Найбільш відомими і відвідуваними печерами Тернопільщини є Млинки, Вертеба, Оптимістична та Кристалічна.

Печера Млинки

Протяжність ходів печери Млинки становить близько 35 кілометрів, що приносить їй славу найдовшої горизонтальної гіпсової печери України. Вперше про цю печеру заговорили на початку 60-х років минулого століття, коли місцевий туристичний клуб під керівництвом В. Радзієвського зробив спроби її розвідки  вивчення, і з тих пір розкопки нових ходів усередині печери не припиняються.          

Серед фахівців печера Млинки славиться незвичайною кількістю кристалічних наростів на стінах, великими скупченнями сталактитів, а також масивними гіпсовими хвилями, які в цілому створюють просто непередавану словами картину природного пишноти.

На відміну від багатьох своїх сестер, печера Млинки зберегла свій первозданний внутрішній вигляд: відсутність проведеного штучного освітлення надає їй незабутню внутрішню атмосферу, а вузькі проходи вимагають від туристів наявності певної фізичної підготовки. При цьому налобні ліхтарики і спеціальний одяг можна недорого взяти напрокат перед самим початком екскурсії.

Печера Вертеба

Відмінною особливістю цієї печери є те, що вона перетворена сьогодні в справжнісінький музей, експозиції якого, правда, знаходяться під землею. Слава першовідкривача печери належить місцевому поміщику Адаму Потоцькому, який

ще в 1823 році під час полювання натрапив на неї і виявив прямо біля її входу безліч керамічних артефактів, як виявилося пізніше, що належать до знаменитого періоду Трипільської культури. Причому це сталося ще за 30 років до відкриття знаменитої стоянки біля села Трипілля під Києвом.

Адам Потоцький все своє життя присвятив вивченню печери, а зі знайдених експонатів спорудив експозицію, яку демонстрував усім бажаючим. Сьогодні печера належить Борщівському історичному музею , працівники якого проводять екскурсії прямо в підземеллі.

Знайдені і виставлені в якості експозиції в печері предмети однозначно свідчать, що вона довгий час використовувалася як природне укриття і місце для зберігання запасів їжі. В одному із залів печери виявлено поховання більше двох десятків чоловічих скелетів, а також безліч посуду.

      У лабіринті під назвою Кам’яна Соломка, стеля густо посипаний розсипами сталактитів завдовжки близько 10 сантиметрів кожен.

Печера Кристалічна (Кришталева)

Серед усіх печер Тернопільщини вона числиться не лише в списках найефектніших за красою, а й самих древніх. Вчені припускають, що вік печери Кришталева становить не менше 20 мільйонів років. Своє звучну назву печера отримала в зв’язку з тим, що її внутрішні стіни густо усіяні незвичайними по красі і широті колірних відтінків кристалами гіпсу.

Всередині печера представляє собою густе переплетіння ходів, загальна довжина яких становить трохи більше 23 кілометрів. Проте туристам для ознайомлення пропонується не більше 3 кілометрів з них. Середньорічна температура в ній не перевищує +12 º С, а вологість досягає відмітки в 100%.

Перші повідомлення про невідому печеру датуються 1721 роком, коли її описав польський історик Ржачінскій П.Г.,  а в кінці 30-х років минулого століття масштабну експедицію по вивченню Кристалічної зробили вчені Львівського університету.

У наш час печера Кристалічна є найбільш відвідуваною серед всіх інших. Усередині її постійно проводяться екскурсії, тому нерідко є випадки, коли відвідувачам пропонують трохи почекати, поки попередня група туристів не залишить печеру. Усередині Кристалічна прекрасно освітлена, тому ніщо не заважає насолодитися її химерними видами.

          Розташована печера неподалік від села Кривче, Борщівського району Тернопільської області.  Відразу ж за селом є поворот вліво, який приведе  до старовинного замку, а біля нього буде табличка з написом «Печера Кришталева – 1,5 км».

Печера Оптимістична

Ця печера прославила Україну на весь світ, так як саме вона потрапила в Книгу рекордів Гіннеса, як найдовша серед всіх гіпсових печер на Землі. А слава першовідкривачів даного чуда належить місцевому клубу спелеологів, який у 1966 році взявся за її розробку. Сама назва печери наочно характеризує скептичне настрій

деяких колег спелеологів, які висловлювали сумніви в можливості вивчення даної печери. Однак вони помилилися. І сьогодні печера Оптимістична привертає до себе величезну кількість любителів екзотики.

На сьогоднішній день печера поділена на 10 умовних районів, які відрізняються між собою не тільки розмірами, а й внутрішньою красою, багатством природних прикрас. За час роботи дослідників під землею утворилося півтора десятка спелеологічних таборів, найбільш відомим і обладнаним з яких є табір «Оазис». Тут є всі зручності для проживання: чиста вода, спальні місця, пристосування для приготування їжі, свічки і навіть прикраси на стінах.

Що й казати, багата природними чудесами наша рідна земля. Шкода тільки, що багато людей навіть не здогадуються, яка незвичайні краса і хвилюючі таємниці приховані в її надрах.    

Моє село – моя колиска

     У кожної людини, незалежно від віку, посади, уподобань є найулюбленіші куточки природи, куди хочеться повертатися час від часу. Саме тут можна

відпочити від буденності, насолодитися співом птахів та ароматом лісу, або степу, відчути радість людського буття. Для більшості ці куточки пов’язані зі спогадами про безтурботне дитинство. Адже саме в цьому віці формуються погляди та переконання щодо навколишнього світу, які в дорослому віці трансформуються в гуманне ставлення до нашої природи, з якою так чи інакше пов’язано життя кожної людини. І від того, які принципи у спілкуванні з довкіллям закладені у свідомості підростаючого покоління, залежать стосунки з оточуючим світом в подальшому житті. Саме такої думки дотримуються в загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів села Дорогичівка Заліщицького району  Тернопільської області.

     Мабуть, було б неправильно не розповісти нічого про наше рідне село Дорогичівку, де ми живемо, ходимо в школу, де проходить безтурботне дитинство.

        Дороги́чівка — село Заліщицького району Тернопільської області. Розташоване на заході району. Цього року нашому селу виповнилося 500 років, тому що засноване воно у 1544 році.

     Є церкви Введення Пречистої Діви Марії (1818р. кам'яна) та греко-католицька (1999р. мурована), капличка на честь незалежності України.

     Споруджено пам'ятник воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1967),  насипано могилу воїнам УПА.

     Діють загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, Будинок культури, бібліотека, ФАП, ТОВ «Дорогичівка», цегельний завод.

     У Дорогичівці народилися:

§  архітектор І. Гор­дій;

§  державний реєстратор Городенківського району В.Я. Кісілюк;

§  академік, заслужений машинобудівник України Ярослав Микитин.

Висновок

     Природа нашого краю прекрасна і неповторна. «Любімо, шануймо, бережімо природу, вічне джерело життя і нашої творчості. Вона нам стократ більше віддасть, ніж ми можемо їй дати». Цей пророчий крилатий вислів поета-академіка, справжнього любителя природи Максима Тадейовича Рильського стосується кожного куточка незайманої природи, а особливо у нашому краї.

     При проведенні експедиційної роботи члени нашого експедиційного загону зіткнулися із багатьма перепонами, зокрема, відсутністю точної інформації, малою кількістю документів, існування багатьох версій про одні й ті ж випадки, погодні умови, відсутність фінансування. Та не зважаючи на складності, що траплялися на шляху наш загін все ж таки досягнув поставленої мети. А саме: дізналися про історичне минуле даних місць, провели бесіди із старожилами села, відвідали природі, архітектурні та історичні пам’ятки. Такі дослідження сприяли розвитку спостережливості учнів, формуванню їхнього світогляду, поваги та любові до рідного краю, шанобливе ставлення до його історії, духовної спадщини, зацікавили учнів  вивчати історико-культурне надбання українського  народу.

     Організація такої роботи виявилася корисною для навчального процесу, адже зацікавила учнів до наукової діяльності та навчила самостійності у виконанні поставлених завдань.

Моє село, неначе рута-м’ята,
що стелить оксамити по землі.
Вишневий цвіт сідає біля хати,
із соловей затьохкує гаї.
Моє село — ранкові тихі зорі.
У вишнях бджоли весело гудуть.
Росою вкриті кущики бузкові,
що любо так під зорями цвітуть.
Моє село — рясних дощів потоки,
що аж пливуть до самого Дністра.
І знов сміється небо синьооке,
життю радіє матінка-земля.
Моє село — симфонія в тополях.
що дивно так заворожила шлях.
Моє село — мого дитинства доля.
Такий прекрасний, неповторний час.
Моє село — перлина України,
Колиска мрій, надії джерело,
Його краса — білявий цвіт калини,
що так надійно дивиться в вікно.

Оксана Кишканюк

Список використаної літератури

1.     Заліщицька земля в спогадах емігрантів. – Тернопіль: Книжково – журнальне видавництво, 1993.

2.     З історії Тернопільщини (Навчально – методичні рекомендації при вивченні тем «Наш край»). – Тернопіль, 1990.

3.     Мизак Нестор. За тебе свята, Україно. – К:Золоті литаври. – 2002.

4.     Полянський О.А. З історії Тернопільщини. – Тернопіль, 1990.

5.     Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010 – 696 c.

6.     Бабин Г. При дорозі рід наш славний: [3 історії с. Дорогичівка Заліщицьк. р-ну] // Колос. — 1997. — 19 лип. - (Село на нашій Україні).

7.     Ресурси мережі Інтернет http://uk.wikipedia.org/